четвер, 24 квітня 2014 р.

Люпита Нионго возглавила список самых красивых женщин-знаменитостей по версии People

Люпита Нионго возглавила список самых красивых женщин-знаменитостей по версии People

Выбор икон стиля, своего рода образцов для подражания, выступает важнейшим элементом политики soft-power, которую реализуют великие державы. Наиболее активно данные стратегии используют США. С одной стороны американский интерес к Африке можно объяснить происхождением действующего президента Барака Обамы. Но все же дело не только в этом. Африка в данное время является регионом, который наиболее динамично развивается, и это будет неуклонно возбуждать интерес ко всему африканскому.  Люпита Нионго, также как и Наоми Кэмпбелл являются посланницами из Африканского мира.


Журнал People, щедрый на всевозможные рейтинги и звездные списки, подготовил очередной из них — на этот раз издание выбирало самых красивых женщин-знаменитостей.
В рейтинг вошли 50 звездных красавиц, а возглавила его 31-летняя кенийская актриса с экзотическими внешностью и именем Люпита Нионго. Таким образом, она обошла многих своих более статусных коллег, например Джулию Робертс,Дженнифер Лоуренс, а также Гвинет Пэлтроу, возглавившую аналогичный список в прошлом году.
В первую десятку рейтинга самых привлекательных вошли американские актрисы и танцовщицы Кери Рассел и Дженна Деван-Татум, актриса и сценарист Минди Калинг, певица Пинк, актриса и возлюбленная Джонни Деппа Эмбер Херд,  модель и актриса Молли Симс, модель и спорстменка, экс-возлюбленная Джорджа Клуни Стейси Киблер и актриса Керри Вашингтон.
Стоит отметить, что для Люпиты Нионго 2014 год стал особенно удачным: роль, с которой актриса дебютировала на большом экране в фильме «12 лет рабства», принесла ей статуэтки «Оскар» и «Золотой глобус», девушку хвалили кинокритики и fashion-блогеры, отмечая ее умение блистать на ковровых дорожках, а также актриса стала лицом крупного косметического бренда.





вівторок, 11 березня 2014 р.

Трагедия туарегов: расплата за мечты о независимом Азаваде

Трагедия туарегов: расплата за мечты о независимом Азаваде

Сегодня сердце каждого гражданина Украины терзают страшные мысли о судьбе его родной земли. Сопереживание трагедии беспрецедентной по своим масштабам бойни на Майдане Независимости 18-20 февраля 2014 г. сменилось эмоциональным параличом от событий последних недель в Крыму. На полуострове запущен ползучий процесс конструирования «суверенного образования». 11 марта 2014 года Верховный совет Крыма принял декларацию в поддержку независимости региона от Украины и намерении войти в состав России. Теперь это решение ждет «легализации» на локальном плебисците 16 марта. И если у внешних сил, реализующих этот сценарий, есть четкие цели и задачи, то у обычных жителей региона сформировано во многом искаженное понимание сути происходящего. Какую цену за «независимость» заплатят крымчане сейчас не знает никто! Хотя спрогнозировать возможные последствия помогают схожие события из прошлого, самые недавние из которых произошли в африканском государстве Мали.


Истоки проблемы
Республика Мали является одним из наименее развитых государств Западной Африки даже по сравнению со своими ближайшими соседями. Занимая восьмую по размеру площадь на континенте, имея свыше 15 млн. жителей, страна по уровню ВВП в 2013 г. находилась лишь на 27 месте в Африке. В геополитическом плане Мали оказалась на перепутье двух миров: арабской Уммы на Севере и африканской цивилизации на юге. При этом дефицит природных ресурсов и расположенность в суровых климатических условиях сделали страну непривлекательной для глобальных полюсов влияния. Возможно, именно по этой причине Мали долгое время удавалось избегать масштабных военных конфликтов и сохранять свою целостность. Хотя территориальные проблемы с соседями все же возникали, как-то конфликт с Буркина-Фасо за несколько спорных деревень в приграничной зоне, но решались они быстро и полюбовно. Во внутриполитической жизни правительство страны стремилось проводить курс, направленный на удовлетворение потребностей большинства этносов и народностей. Но особую обеспокоенность центрального правительства вызывал «туарегский вопрос».  Туареги или амазиги являются народом, сложившимся в средние века в Сахаре на базе берберского этноса зенага, который прошел арабизацию. В многонациональном Мали туареги составляют лишь 10% (1,4 млн. чел.), но в  тоже время, они являются кочевым народом, зона расселения которого охватывает соседние страны. В Нигере, Алжире, Буркина-Фасо и Ливии проживают еще 3,8 млн. собратьев малийсикх туарегов, лишенных какой-либо государственности. Несмотря на безусловную этническую и культурную самобытность, наличие собственного языка «тамашек» с развитой письменностью, а также древние традиции государственности – в современном мире туареги остались не у дел. Только в ХХ веке лидеры туарегов поднимали 4 мощных восстания, направленных на отстаивание права своего народа на автономию. Ветер «арабской весны», который задул по Северной Африке в 2010-2011 годах, привел к власти в Тунисе, Египте и Ливии группировки братьев-мусульман, и пробудил дремлющие группировки исламистов различных мастей. Именно союз с такими крайними исламистами воодушевил лидеров туарегов на авантюрную попытку заполучить независимость.

"Зеленые человечки" на Севере Мали, февраль 2012 г.

Марш-бросок к «независимости»
Катализатором к восстанию туарегов послужили события в соседней Ливии, связанные с падением режима полковника Каддафи. Ливийский лидер приютил на своей территории значительное число туарегов, которые бежали из Нигера и Мали после восстаний 1990-1995 и 2007-2009 гг. Туареги были организованы в Пансахельский батальон ливийской армии, который был одним из самых боеспособных столпов власти Каддафи.
Свержение полковника и приход к власти Переходного национального совета ознаменовали начало репрессий против туарегов, и вынудило их вернуться на север Мали. Туареги, вернувшиеся на историческую родину, сгруппировались в Национальное движение Азавада, которое выступило с призывом об освобождении всех народов Азавада.
В понимании туарегов Азавадом является вся территория Северного Мали, равная 66% площади страны, где также проживают народности сонгай, фульбе и арабские племена. К повстанцам присоединились исламисты из группировки «Ансар-ад-Дин» и террористические элементы из Организации «Аль-Каида» в странах исламского Магриба.
      Незадолго до отделения Азавада в столице Мали в 2012 г. произошла резкая смена власти, организованная США

В январе 2012 г. коалиция туарегов и исламистов, вооружившись арсеналами со складов ливийской армии и прикрываясь лозунгами об освобождении Азавада, вторглась на территорию Мали. В течение месяца малийская армия под их натиском уступила города Менаку, Тессалит, Аджельхок, Ньяфунке. В районе города Лере был открыт второй фронт, и был захвачен город Тинзауатен и склады с оружием малийской армии. В феврале был атакован гарнизон города Кидаль, и армия Мали начала паническое отступление. Военнослужащие Мали, видя перевес повстанцев в вооружениях, обвинили центральное правительство в неспособности управлять страной и сохранить ее целостность, а также в разгуле коррупции. Под предлогом необходимости возрождения государственности военные свергли президента Амаду Туре всего  за один месяц до очередных президентских выборов. Дестабилизация ситуации в столице содействовала развитию военных успехов туарегов, которые в считанные дни захватили  центры трех северных провинций – Кидаль, Гао и Тимбукту. Весь Азавад оказался под контролем сепаратистов, которые, будучи вдохновленными своими победами, 6 апреля 2012 г. провозгласили Независимое Государство Азавад и обратись к мировому сообществу за признанием.

Изоляция, измена союзников и социально-культурная катастрофа Азавада
Дальнейшее развитие событий на Севере Мали стало отрезвляющим холодным душем для лидеров туарегов. Мировое сообщество крайне неодобрительно встретило провозглашение туарегской государственности. США, Европейский Союз и в особенности Африканский Союз жестко раскритиковали проявления сепаратизма в Мали. ЭКОВАС и ООН начали обсуждение вопроса о введении  международных миротворческих сил для  оказания помощи армии Мали в процессе восстановления целостности страны. Ни одно государство мира не высказало желания признать сепаратистов.
Смертельным ударом для туарегов стала измена исламистов, для которых главной целью было вовсе не отстаивание прав туарегов на независимость, а формирование очередной базы для глобального джихада после убийства лидера «Аль-Каиды» Усамы бин Ладена в Афганистане.  Вчерашние союзники из исламистского лагеря уже через два месяца начали войну с туарегами и к концу июня 2012 г. выбили силы сепаратистов из городов Гао и Тимбукту, а 16 июля силы сепаратистов были полностью вытеснены за пределы Мали и окончательно заявили о прекращении борьбы за независимость. На месте независимого Азавада возник исламский эмират, создание которого для местного населения означало возврат средневековой тирании. Законы шариата, насаждаемые исламистами, трактовались в наиболее жестоком виде. За такие преступления, как кража, продажа алкоголя и сигарет применялись страшнейшие экзекуции в форме жестоких публичных казней, ампутации конечностей и бичевание.  Женщин принудили носить закрытую одежду, был введен запрет на прослушивание западной музыки и даже исполнение народных песен. Под запрет попали кинематограф, телевидение, занятия любыми видами спорта. За участие в матчах уличного футбола полагалось отсечение конечностей либо расстрел. Повсеместное распространение получили сексуальное рабство, а также насильственная мобилизация подростков в ряды боевиков. На территории Азавада были созданы лагеря подготовки джихадистов для засылки в соседние страны.
                                   Кризис в Мали взялись решать внешние силы

Любые акции протеста подавлялись силой оружия. К примеру, в июне 2012 года демонстрация в городе Гао была встречена пулями: один человек погиб, десятки людей были ранены.
Более 300 тысяч туарегов, арабов и сонгай с севера двинулась на юг страны. А здесь их встретили преследованиями, т.к. у местного населения они ассоциировались с сепаратистами-северянами. Были зафиксированы  многочисленные факты грабежей, избиений и убийств абсолютно невинных беженцев, в том числе и подразделениями вооруженных сил Мали.
Невосполнимой катастрофой для основы экономики региона – сферы туризма, стала деятельность исламских боевиков, направленная на уничтожение памятников, размещенных в городах Тимбукту и Гао, которые входят в перечень всемирного наследия ЮНЕСКО. Боевики с помощью экскаваторов и взрывчатки варварски уничтожали глиняные гробницы и мавзолеи «333 святых» в Тимбукту. Разграблению и уничтожению были подвергнуты 100 тысяч уникальных рукописей и манускриптов ХIII-XIV веков. Из-за действий исламистов пришел в полнейший упадок ежегодный «самый удаленный в мире» Фестиваль туарегской музыки в  пустыне, ежегодно привлекавший 10,000 посетителей. Сфера туризма, в которой работали более 8,000 человек, и которая давала 10% ВВП страны и до 60% прибыли в экономике Азавада пришла в полнейший упадок.

Разрушение исторического наследия Мали исламистами. Исламистам туристы в Мали незачем

Окончательное разрушение экономики Азавада произошло после начала военной интервенции Франции, направленной на ликвидацию исламистской угрозы, исходящей из Мали. Бомбардировки французской авиации уничтожили тысячи строений на территории северных провинций Мали. Бегство исламистов лишило местное население  доступа к продовольствию, воде и топливу. Отступающие в горную местность для дальнейшей партизанской войны отряды фундаменталистов разрушили все вышки телефонной связи  в Азаваде и полностью отрезали регион от внешнего мира. Очередным лишением для местных жителей стали показательные расправы и зверства со стороны наступающей малийской армии, кровью восстанавливающей целостность страны.
На фоне описанных событий силы туарегов, ратовавшие за независимость Азавада, сейчас стремятся наладить политический диалог с центральными властями Мали для того, чтобы сохранить хотя бы минимальные крупицы своей автономии.

Малийские дети играют в войну 

Заключение
Общественно-политические процессы в географически отдаленных регионах мира: малийском Азаваде и украинском Крыму удивительно схожи. Любой зрячий без проблем увидит это и, надеюсь, отрезвеет. Сейчас, пока еще не поздно, каждый здравомыслящий крымчанин, на чьей бы стороне он не находился, обязан подумать, как в Крыму остановить приближение катастрофы, подобной малийской. Нужно четко осознать, что от "сепаратизма" выигрывают лишь глобальные игроки, тогда как простые люди ценою своей безопасности и даже жизни расплачиваются за чужие геополитические амбиции. Решительные действия всех граждан Украины, и прежде всего крымчан, во имя мира и территориальной целостности Украины еще оставляют всем шанс на то, чтобы захлопнуть смертоносный ящик Пандоры на нашей родной земле.


четвер, 19 грудня 2013 р.

Британия объявила эвакуацию из Южного Судана

Британия объявила эвакуацию из Южного Судана


Великобритания объявила эвакуацию своих граждан из Южного Судана. Об этом сообщает Lenta.ru.

В столицу страны Джубу выслан самолет, который должен будет забрать около 150 британцев, попросивших помощи в выезде. МИД Великобритании обратился ко всем британским гражданам, находящимся в Южном Судане с тем, чтобы они дали знать в посольство, если хотят покинуть страну.
Карта Южного Судана


Уточняется, что среди тех, кто ранее пожелал покинуть Южный Судан есть и сотрудники британского представительства и граждане, приехавшие в африканскую страну в частном порядке. Между тем, аэропорт в Джубе продолжает обслуживать часть регулярных коммерческих рейсов.

Вооруженный конфликт в Южном Судане начался в ночь на 16 декабря. С одной стороны в нем участвуют сторонники бывшего вице-президента Риека Машара, с другой — действующего главы государства Сальвы Киира. За первые дни конфликта погибли не менее 500 человек. В аэропорту Джубы ООН развернула лагерь для беженцев, которым воспользовались уже около 20 тысяч человек.


Лидер племенной группы нуэр - Риек Машар

Машар и Киир принадлежат к двум наиболее многочисленным племенам в Южном Судане — нуэра и динка. В составе действующего правительства Южного Судана практически не осталось представителей нуэра, что вызвало недовольство этого племени. Антиправительственные выступления Мачара и его сторонников вылились в вооруженное противостояние с использованием тяжелой техники.

Сегодня.RU

середу, 20 листопада 2013 р.

Роль Європейського Союзу у врегулюванні кризи в Республіці Малі

Роль Європейського Союзу у врегулюванні кризи в Республіці Малі

   
Розглядається механізм реагування ЄС на кризову ситуацію в Республіці Малі та роль організації в процесі відновлення стабільності в регіоні Сахелю.

Ключові слова: ЄС, Тренувальна місія Європейського Союзу в Малі, Сахель, Республіка Малі, АКІМ, тероризм, Україна.
The EU’s mechanism of crisis response to the Malian conflict and organization’s role in the stability restoration of Sahel region were examined.

Key words:  the EU, the European Union Training Mission in Mali, Sahel, the Republic of Mali, AQIM, terrorism, Ukraine.


Події «Арабської весни» в державах Північної Африки та пов’язані з ними зміни у силовому балансі в Африканському регіоні стали передвісниками вступу регіону Сахелю в стан високої військово-політичної турбулентності. Необхідно підкреслити, що «Революція 17 лютого 2011 р.» та подальша громадянська війна в Лівії, яка спричинила падіння режиму Муаммара аль-Каддафі дала поштовх до дестабілізації в сусідній державі Малі. Масоване повернення туарегів з Лівії до Малі та наявність в їх руках озброєнь, які належали колишнім збройним силам Лівійської Джамахірії, стали каталізаторами чергового туарегського заколоту [10, p.6]. Повстання туарегів завершилося встановленням контролю над Північним Малі з боку Національного руху визволення Азаваду (НРВА), який 6 квітня 2012 р. проголосив Незалежну державу Азавад. В травні 2012 р. бунт проти влади НРВА підняли їхні колишні союзники з тристоронньої ісламістської коаліції у складі Аль-Каїди в ісламському Магрибі (АКІМ), Ансар ад-Дін та Руху за єдність та джихад в Західній Африці (РзЄДЗА). 15 липня 2012 ісламські радикали повністю усунули від влади секулярних повстанців-сепаратистів та проголосили Азавад «ісламським еміратом». При цьому ісламісти прагнули розширити кордони новоутвореної ісламської держави на інші країни Африки, що стало нести пряму загрозу політичним та економічним інтересам держав ЄС в Сахелі. Учасниками конфлікту на боці ісламістів також стали дві розкольницькі групи. Через організаційні суперечності від АКІМ від’єднався батальйон «Ті, що підписалися кров’ю» на чолі з Мохтаром Бельмохтаром. Дана група здійснила терористичну атаку на газовий об’єкт в Ін-Аменасі (Алжир) в січні 2013 р. внаслідок якого загинули 23 особи. 
У свою чергу від Ансар ад-Дін від’єднався Ісламський рух за Азавад (ІРзА) на чолі Аґхабасом Аґ Інталлою. Дана фракція з м. Кідаль оголосила свою опозицію щодо терористичних та екстремістських дій організації Ансар ад-Дін [9, p.2].
Падіння цивільного уряду Малі в березні 2012 р. в наслідок військового перевороту на чолі з  капітаном Амаду Саноґо, лише посилили хаос в середині країни, позбавивши її будь-якого легітимного керівництва та повергнувши у стан внутрішньополітичного хаосу.
Повстанські та радикально-екстремістські збройні групи в Малі 
Отже, виникли прямі ризики втрати європейськими компаніями такими, як Areva, Total, Eramet, Bolloré Group, Eni S.p.A доступу до природних ресурсів регіону (уран, золото, нафта, природний газ, боксити, діаманти, фосфати) та каналів їх постачання. Одночасно відбулося збільшення кількості випадків захоплення в заручники громадян держав ЄС, які перебувають у державах Сахелю через активізацію, пов’язаних з АКІМ, терористичних елементів. Екстремістські настрої  істотно зросли в мусульманських діаспорах Франції та Великобританії, що стало являти загрозу безпосередньо на території цих європейських держав. Погіршенню даної ситуації могли сприяти нові хвилі нелегальних мігрантів з держав Північної Африки та регіону Сахари. Насамкінець збільшення обсягів наркоторгівлі з Західної Африки до Європи вимагали від держав ЄС вироблення власного підходу по протидії нестабільності в Республіці Малі.
Основними віхами інституалізації участі ЄС у малійській кризі виступають наступні події.
23 липня 2012 р. Європейська рада (ЄР) визнала, що відбулися істотні зміни на території Малі, які вимагають реакції ЄС по наданню допомоги уряду країни з метою відновлення контролю демократичного уряду країни над всією територією держави. Верховному представнику ЄС з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки Кетрін Ештон було доручено розробити рекомендації задля реагування на наведені кризові процеси. 18 вересня 2012 р. тимчасовий президент Республіки Малі Діонкунда Траоре звернувся до ЄС з проханням про допомогу з метою відновлення територіальної цілісності країни. 12 жовтня 2012 р. була схвалена Резолюція 2071 РБ ООН в якій містилися заклики здійснити оперативне реагування в ситуацію в Північному Малі з метою збереження стабільності в регіоні Сахелю [11]. Основним механізмом забезпечення даного рішення мала стати участь міжнародної спільноти в процесі експертизи поточного стану збройних сил Малі (ЗСМ) та вироблені програм підготовки збройних сил та сил безпеки країни. З 15 жовтня ЄР  дала вказівки про початок планування можливої військової місії в рамках спільної політики безпеки та оборони. Зазначалася необхідність розробки концепції реагування на кризи під час підготовки ЗСМ, забезпечення повної підтримки з боку малійського уряду та визначення стратегії виходу з конфлікту. 19 листопада 2012 р. була схвалена доповідь Верховного представника ЄС К.Ештон з питань концепції реагування на кризову ситуацію в Малі, а 10 грудня 2012 р. ЄР затвердив концепцію можливої військової тренувальної місії ЄС в Малі (ЄСТММ), яка мала б спиратися на Стратегію безпеки та розвитку в державах Сахелю. Політична та безпекова рада повинна здійснювати політичний контроль над союзною військовою місією на підставі п.3 ст.38 Угоди про ЄС.  Поточні витрати на ЄСТММ мали нести держави-члени в рамках механізму для управління фінансуванням спільних витрат з операції ЄС, які мають військове та оборонне значення (Athena).
В листі від 24 грудня 2012 р. президент Малі надіслав звернення до Верховного представника ЄС з запрошенням на розгортання ЄСТММ в Малі.
В рішенні ЄР 2013/34/CFSP від 17 січня 2013 зазначалося, що ЄСТММ буде діяти в Південному Малі з метою проведення навчання та тренування ЗСМ. Місія перебуватиме під контролем легітимних урядових установ Малі за для відновлення боєздатності ЗСМ та набуття ними спроможності проведення військових операцій, спрямованих на відновлення територіальної цілісності Малі й ліквідації загрози з боку терористичних груп. ЄСТММ не буде залучена до військових дій [6, р.20].
Пропагандистський буклет про місію ЄС в Малі

ЄСТММ має дві основних цілі:
-         Тренувальний інструктаж для військовослужбовців ЗСМ;
-         Підготовка та консультування персоналу командної, управлінської та логістичної ланок, а також проведення підготовки з питань міжнародного гуманітарного права та захисту прав людини, особливо в контексті поводження з військовополоненими.
ЄСТММ мала сприяти посиленню умов для більш надійного контролю цивільного уряду над ЗСМ. Операційне командування ЄСТММ  було доручено бригадному генералу Франсуа Лекоантру (з 1 серпня 2013 року його змінив бригадний генерал Брун Жубер). Штаб-квартира ЄСТММ розташована в м. Бамако (Малі), при цьому осередок підтримки місії мав також діяти в Брюсселі. Політичний контроль над ЄСТММ  здійснює Політико-безпековий комітет ЄС, військовий контроль – Військовий Комітет ЄС. На місці голова ЄСТММ буде отримувати політичний супровід з боку голови делегації ЄС в Бамако та взаємодіяти з координатором ЄС для Сахелю Мануелем Лопесом Бланко. Також ЄСТММ взаємодіятиме з Місією Ради безпеки та оборони ЄС в Сахелі (EUCAP SAHEL Niger), підтримуватиме двосторонню координацію та взаємодію з ООН, Африканським Союзом та ЕКОВАС.
Фінансування ЄСТММ мало скласти 12,3 млн. євро, а мандат ЄСТММ лишатиметься дійним протягом 15 місяців з дати ухвалення рішення про початок місії, тобто від моменту ухвалення Рішення екстреної наради голів МЗС ЄС 2013/87/CFSP від 18 лютого 2013 р.
В кількісному плані ЄСТММ складається з 200 військових інструкторів, 150 військового персоналу для забезпечення безпеки при штаб-квартирі в м. Бамако, а також 150 осіб для матеріально-технічного та медичного забезпечення. На початку європейці планували здійснити навчання 2 малійських батальйонів під назвами «Вараба» ( мовою бамбара «Waraba» означає «леви»)  та «Елоу»( мовою тамашек «Elou» означає «слони»). Але пізніше кількість батальйонів, які мають бути підготовані зросла до чотирьох. У жовтні 2013 року з’явилися офіційні повідомлення, що в рамках ЄСТММ відбувається підготовка третього батальйону для ЗСМ [5]. Бійці нової армії Малі проходять десятитижневе навчання у тренувальному таборі Коулікоро. Батальйон «Вараба» складається з трьох піхотних рот, артилерійської та інженерної частин, його чисельність 715 солдат та офіцерів. Стосовно батальйону «Елоу», то він налічує 700 бійців та 60 транспортних одиниць.
Щодо представницького складу місії, то в першій заяві з цього приводу Майкл Манн, речник К.Ештон, зазначив, що участь в ЄСТММ планують 8 держав ЄС, не вказавши їх конкретно. Пізніше повідомлялося, що в місії братимуть участь 16 держав ЄС та Норвегія. В підсумку до складу ЄСТММ увійшли 22 учасники: Франція – 207 осіб,  Німеччина – 74, Іспанія – 54, Великобританія – 40, Чехія – 34, Бельгія – 25, Польща – 20, Італія – 19, Швеція – 14, Фінляндія – 12, Угорщина – 10, Ірландія – 8, Австрія – 7, Греція – 4, Болгарія та Словенія – по 4, Литва, Естонія, Латвія - по 2, Португалія, Румунія та Люксембург – по 1 військовослужбовцю [6].
    Треба підкреслити, що Стаття 8 рішення ЄР 2013/34/CFSP передбачає можливість залучення третіх сторін до участі в ЄСТММ без шкоди інтересам основних членів місії. Рекомендації щодо участі третіх сторін в ЄСТММ подає командувач місії. Держава, яка приєднується до участі в ЄСТММ має укласти рамкову угоду з метою формування підстав для участі в ЄСТММ, враховуючи контекст діяльності місії. Держави, які робитимуть значний внесок військовий внесок в діяльність ЄСТММ мають отримати ті самі права та обов’язки в плані управління ними з боку керівництва місією, що й члени ЄС, а дані держави мають увійти до складу Комітету контрибуторів [7, p.20-21].
Щодо держав, які не є членами ЄС, відносно участі в ЄСТММ заявила Грузія: міністр оборони Грузії Іраклій Аласанія заявив, що уряд обговорив питання та схвалив політичне рішення про підключення до місії ЄС з метою «життєво необхідного для уряду Бідзіни Іванішвілі зближення з ЄС». 20 березня 2013 р. голова парламентського комітету з питань оборони та безпеки Іраклій Сесіашвілі заявив, що «схвалено рішення у відношенні кількох спеціалістів, які будуть виконувати роль військових радників». Також Грузія планує скерувати до Малі лікарів, інженерів та фахівців різного профілю [8].

Новообраний президент Малі Ібрагім Бубакар Кейта відвідує свого французького патрона Франсуа Олланда.
   Стосовно ролі України в Малі, то у відкритих джерелах містяться повідомлення, що Україна має інтереси у сфері військових постачань до Малі. Зокрема, згідно повідомленню видання Combat Aircraft Monthly Україна до кінця 2012 року мала поставити до Малі, на замовлення уряду країни, два винищувачі Су-25, які проходили передпродажний ремонт на Запорізькому державному авіаційному ремонтному заводі «МіґРемонт».  Також Україна має інтереси в сфері авіаційної транспортної логістики. В січні 2013 р. важкі транспортні Ан-124-100 «Руслан» української компанії «Авіалінії Антонова» в рамках програми НАТО SALIS (стратегічні авіаційні транспортні перевезення) були задіяні у транспортуванні військового контингенту Франції до Малі [2]. Питання про участь України в ЄСТММ було розглянуто на засіданні РНБОУ 12 березня 2013 року, коли було схвалено рішення президента України Указ №127 «Про невідкладні заходи щодо європейської інтеграції України», яке передбачає вказівку для МЗС України підготувати та внести до 20 березня 2013 року в установленому порядку пропозиції щодо можливих форм участі України у тренувальній місії Європейського Союзу в Республіці Малі [4].
      В липні 2013 р. міністр оборони України Павло Лебєдєв заявив, що до уряду України надходили пропозиції щодо надання допомоги в рамках діяльності Багатопрофільної комплексної місії ООН із стабілізації в Малі (МІНУСМА). Україна готова надати для її функціонування медичне обладнання, намети та інший інвентар. Участь українських військових в даній місії Лебєдєв поставив у залежність до стану безпеки в країні для діяльності миротворців та відповідність участі в місії національним інтересам України [3, с.2].
       У свою чергу в українських ЗМІ повідомлялося, що українська сторона готова надати для участі в МІНУСМА штабних офіцерів, спостерігачів, лікарів, технічних фахівців. Заперечення з боку Міністерства оборони України викликає питання виділення місії українських гелікоптерів, оскільки  підрозділи українських вертолітників вже є в трьох миротворчих місіях ООН в Африці – в Ліберії, Конго (Кіншаса) і Кот-д’Івуарі, і є ризик нестачі боєздатної літної техніки в Україні [1]. Варто відзначити, що аналогічна проблема з залученням гелікоптеру для медичних цілей до сих пір існує в ЄСТММ, і воно навряд чи буде розв’язане до кінця роботи даної місії.
    Підсумовуючи аналіз питання автор дійшов наступних висновків:
1.     ЄСТММ має стати черговим кроком для відпрацювання державами ЄС елементів спільної зовнішньої та безпекової політики із захисту інтересів Союзу в регіонах, які мають для нього життєво важливе значення.
2.     Формування чергової місії ЄС для Африки, продовжує підкреслювати зростання значення африканських безпекових проблем для держав Західної Європи, яка надалі все більше буде відчувати на собі тиск асиметричних загроз з південної периферії, що включає держави Північної Африки та Сахелю.
3.     Загалом роль ЄС у розв’язанні кризи в Республіці Малі є доволі обмеженою – військове укріплення молодого демократичного уряду. Це підкреслює небажання Франції надавати допуск навіть партнерам по ЄС до тих зон, які французи розглядають сферою свого виключного впливу. В свою чергу, розгортання в Малі сил МІНУСМА під егідою ООН підтверджує, що Франція у боротьбі з терористичною загрозою (операція Serval), не спроможна діяти настільки автономно, як це робили США в Іраку в 2003-2011 рр.
4.     Аналіз діяльності ЄСТММ засвідчує, що її робота сприяла підвищенню військового потенціалу збройних сил Малі та дала змогу провести мирні президентські вибори в країні. Проте не вирішеною лишається проблема єдності в середині військового керівництва країни, про це свідчить військовий заколот в таборі Каті 30 вересня 2013 року. На тлі чергової активізації НРВА на Півночі Малі новий військовий переворот може ліквідувати зародки стабілізації в країні та несе загрозу всеохоплюючому внутрішньому політичному та національному діалогу.
5.     Через повну комплектацію участь України в ЄСТММ перестає бути актуальною проблемою. Проте постає питання залучення українських військових до її наступниці – МІНУСМА. Варто відзначити, що станом на червень 2013 року з боку держав Європи в МІНУСМА беруть участь представники Франції, Великобританії, Німеччини, Бельгії, Швеції та Італії, і жодної держави Центрально-Східної Європи. Тому вичікувальна позиція України щодо участі в МІНУСМА є виправданою тактикою, яка дозволяє офіційному Києву збільшити свою політичну вагу в переддень Саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі, який запланований на 28-29 листопада 2013 р.

Література
1.     Кравченко В. В Мали? Зачем? // Зеркало недели, 19.07.2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/international/v-mali-zachem-_.html
2.     Літаки Ан-124-100 задіяні в транспортуванні вантажів для потреб військової місії в Малі, 21.01.2013, Офіційне повідомлення на сайті ДК «Укрспецекспорт» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrspecexport.com/index/view/lang/ua/p/an32-2/page/6/id/1409
3.     Попович Д. Павел Лебедев: территориальной целостности Украины ничто не угрожает // Коммерсант-Украина, №106. 01.07.2013. – С.2.
4.     Указ Президента України №127/2013 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 березня 2013 року «Про невідкладні заходи щодо європейської інтеграції України», Офіційне інтернет-представництво Президента України [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/15520.html
5.     Cérémonie de début de formation du 3e bataillon malien, 08.10.2013, EUTM Mali Official web-site [Електронний ресурс]. –  Режим доступу:
6.     Conférence de presse du Général Lecointre à Bruxelles, 11.03.2013 EUTM official web-site [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.eutmmali.eu/?p=211#sthash.5OdOnNFN.dpuf
7.     Council Decision 2013/34/CFSP of 17.01.2013 on a European Union military mission to contribute to training of the Malian Armed Forces (EUTM Mali) // Official Journal of European Union. – Volume 56. – L 14. – 18.01.2013. – P.19-21.
8.     Defense Minister Comments on Mali Mission, 18.03.2013, Ministry of defense of Georgia official web-site [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mod.gov.ge/en/news/1763
9.     Francis D.J. The Regional Impact of the Armed Conflict and French Intervention in Mali. – NOREF, April 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.peacebuilding.no/var/ezflow_site/storage/original/application/f18726c3338e39049bd4d554d4a22c36.pdf
10.                       Rebel Forces in Northern Mali: Documented Weapons, Ammunition and Related Materiel, April 2012-March 2013. – Conflict Armament Research/Small Arms Survey. – London/Geneva, 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.conflictarm.com/images/Mali_weapons.pdf


11.                       Resolution 2071 (2012) Adopted by the Security Council at its 6846th Meeting, on 12 October 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalr2p.org/media/files/sres2071.pdf

Мішин Олександр
Оригинал статті, надрукованої у збірнику виступів за підсумками конференції «Європейський Союз та Україна: перспективи трансформації двосторонніх відносин» (25 жовтня 2013 року)

суботу, 18 травня 2013 р.

Зірковий час для Чадського Наполеона


Зірковий час для Чадського Наполеона


Весною 2013 року в Північній Африці та Сахелі склалася унікальна ситуація: практично всі без виключення значущі держави регіону загрузли у внутрішніх проблемах, а на міждержавному рівні виник вакуум лідерства. В підсумку пальма першості в силовому пасьянсі на величезному просторі від Сенегалу до Судану перейшла до рук 60-річного лідера Республіки Чад Ідріса Дебі.

Сезон турбулентності в Сахелі


Хаос. Такі думки приходять при первинному розгляді поточні події в регіоні Сахари-Сахелю, після того, як Північну Африку накрила хвиля «арабської весни», що винесла на безмежні пустельні простори величезний арсенал зброї, яка колись донедавна належала збройним силам Лівійської Джамахірії. За часів полковника Каддафі Лівія прагнула закріпити за собою статус регіонального лідера Африки, який формувався за рахунок всемірної підтримки проекту Африканського Союзу, спонсорства організації держав Сахари та Сахелю, надання значних обсягів фінансової допомоги  стражденним державам Африки. Лівія виступала активним посередником та миротворцем, одним з успіхів лівійської дипломатії стало примирення Чад та Судану. Але 2011 р. все скінчилося після проведення операції сил НАТО, яка призвела до повалення каддафістського режиму та сповзання Лівії до стану «іракізації». Новоявлені лівійські керманичі з Бенгазі поки не спроможні дати ладу навіть на своїй території, яка контролюється локальними командирами повстанських катіб, банд найманців та угрупувань, орієнтованих на зовнішні сили.
Ідріс Дебі в образі Наполеона
В не менш жалюгідному стані опинилося сусіднє Малі, де на Півночі країни в 2012 р. розпочалося сепаратистське повстання  туарегів, яке трансформувалося в навалу джихадистів, які прагнули тотально знищити малійську державність, а отже перетворити Малі на нове «Сомалі».
Щодо іншого регіонального важковаговика – Нігерії, то в 2019-2013 рр. уряди Гудлака Джонатана стикнувся з потужною протидією радикальної ісламістської секти Боко Харам, яка заявила, що поставить уряд Нігерії навколішки. Терористи  здійснюють постійні напади на поліцейські ділянки та християнські храми, прагнучі перетворити Нігерію на ісламську державу. Діяльність Боко Харам паралізувала нігерійський уряд на міжнародній арені, про що свідчить периферійна роль Нігерії у розв’язанні кризи в Малі в 2013 р. У внутрішні конфлікти занурений й Єгипет, якому стає все важче контролювати ситуацію на Синайському півострові, і який надзвичайно сильно прив’язаний до водної проблеми, що може призвести до повного колапсу єгипетської державності в її сучасній іпостасі.   
Великий гравець Сахари-Сахелю – Алжир також переживає не ліпші часи, оскільки населення країни із завмиранням серця читає офіційні повідомлення про стан здоров’я лідера країни Абдель Азіза Бутефліки, смерть якого може призвести до періоду політичної невизначеності та посилити роль ісламістів в країні. Аналогічна ситуація в Ефіопії, де після смерті прем’єр-міністра М.Зенауві в серпні 2012 р. влада перейшла до протестанта Хайлемейріма Десаленя, отже країна проходить період становлення нового режиму.
Щодо одвічного супротивника Чаду – Судану, то з 2010 р. дана країна пішла на досягнення мирової з Нджаменою. Відокремлення Південного Судану та подальші прикордонні протистояння з Джубою, змушували Хартум уникати ситуацій війни на два фронти, другим з яких у будь-який момент міг стати Дарфур.
На цьому тлі, в зоні сахельської дуги нестабільності постала постать Ідріса Дебі, який прагнув максимально скористатися небаченим до того шансом на закріплення регіональної ролі. До слова американський аналітик та старший співробітник з африканських досліджень Ради міжнародних відносин Джон Кембелл в травні 2013 р. заявив, що «Хто би міг подумати ще 6 місяців тому, що ми будемо стільки уваги приділяти Чад. Державі яка після послаблення Нігерія зайняла її місце в регіоні».

«Super Deby»: новий сірий кардинал Африки

Вихідець з народності загава, діючий голова Чаду Ідріс Дебі Ітно може вважати себе тефлоновим президентом, оскільки пережив численну кількість проб усунути його від влади, яку отримав буремного 1990 року. Окрім почесного титулу африканського довгожителя в даний час Дебі, на заздрість численних сусідів отримав можливість примірити лаври регіонального сірого кардиналу та важковаговика, спроможного виконувати роль місцевого арбітра та основного виконавця волі володарів Єлисейського палацу на просторах Françafrique.
Можна виділити декілька причин підйому Чаду.

Економічний ривок. Початок промислового видобутку нафти в 2003 році з боку тристороннього консорціуму Exxon-Mobil Chevron Petronas відповідно сприяв появі потоку відрахувань до бюджету республіки, які 2011 р. досягли 2 млрд. $. За цей же час ВВП Чад фантастично зросло в два рази й досягло майже 10 мдрд. $, хоча слабкою стороною динаміки розвитку лишилася залежність країни від експорту нафти, забезпечуючи 80% експорту Чаду.
Нове обличчя африканської миротворчості

Реформи армії та спецслужб.  Нафтове ельдорадо дало змогу уряду в Нджамені провести радикальні зміни в структурі армії та спецслужб Чаду. За період 2003-2012 рр. чисельність армії Чад зросла в 3,2 рази, і досягло 80,000 осіб. Про потугу армії Чаду красномовно свідчить участь 1800 чадських загартованих бійців в антитерористичній компанії Франції в Малі. Вояки Чад здійснювали роль витискання бойовиків з гірської місцевості під авіаційні удари французьких ВПС. В підсумку Чад довів, що він  - єдина держава Африки яка має ефективні сили швидкого реагування.
 В 2005 р. І.Дебі рішуче ліквідував президентську гвардію, яка була епіцентром планування заколотів та створив на її базі Генеральну безпекову дирекцію, яка стала очами та вухами президента. Специфічною рисою даної інституції було те, що 95% її керівного складу склали вихідці з загава. Отже, Дебі спромігся утворити особисту віддану структуру державної безпеки з надзвичайно широкими повноваженнями.
Нейтралізація суданської загрози. Якщо з політичною опозицією в середині країни Дебі зміг відносно швидко впоратися, то постійний головний біль для уряду в Нджамені являла підривна діяльність з боку Судану. Президент Судану Омар аль-Башир, який по суті програв війну проти повстанців на Півночі країни в 2003 р. стикнувся з спалахуванням масштабної кризи в Дарфурі. Її виникнення відбулося не без безпосередньої зовнішньої участі Чаду та Лівії, тому суданська армія та її сателіти в Дарфурі діяли надзвичайно радикально – вогнем та мечем викорінюючи осередки спротиву. При цьому особливо сильно постраждали вихідці з племені Дебі – загава, значна кількість яких втекли до Чаду. На довгі 7 років східний кордон Чад перетворився на арену партизанської війни, а в 2006 та 2008 р. в битвах за Нджамену просуданські повстанці ледь не позбавили Дебі влади. Лише за допомогою введення миротворчого контингенту ЄС в прикордонну зону з Суданом та початок роботи місії ООН в Дарфурі сприяли поліпшенню стану безпеки в прикордонні двох країн.  І в підсумку в 2010 р. Ідріс Дебі та Омар аль-Башир знову стали «братами».
Франція довіряє Африку Ідрісові Дебі

Репутація миротворця й міжнародне визнання. Армія Чад в Малі досягла значних успіхів на передовій боротьби з джихадистами в Малі, до яких можна зарахувати ліквідації командира аль-Каїди Абдельхаміда Абу Зеїда та організатора січневої терористичної атаки на алжирський Ель-Аменас Мохтара Бельмохтара. Високопосадовий французький дипломат за це назвав Чад «важливим партнером Франції в Африці, який бере участь у війні проти тероризму та відіграє стабілізуючу роль в регіоні. В лютому 2013 р. на саміті ЕКОВАС у Кот д’Івуарі західноафриканські лідери дякували Дебі за активну участь у вирішенні малійської кризи. Чад є активним учасником розв’язання кризи в ЦАР. На самітах Економічного співтовариства держав Центральної Африки в Нджамені вирішувалися питання невизнання африканськими лідерами узурпації влади в ЦАР та її передачу легітимному лідеру, який має очолити країну на перехідний період. Посилення міжнародних позицій Чад сприяє майбутнє обрання до складу Ради безпеки ООН,я ке відбудеться 2014 р.
 Сукупно гармонійне поєднання міжнародної ситуації, внутрішніх чинників та активної дипломатії Дебі в даний час перетворили його на африканського супермена спроможного вирішувати долі керівників сусідніх держав.


Zaghawaland у мріях Африканського Наполеона

Ідріс Дебі одноосібно керує Чад вже 23 рік поспіль, при цьому в країні створено режим правління за якого домінує лише єдина народність – загава. При цьому Дебі вже тричі переобирався на посаду голови держави (останній раз в 2011 р. з підтримкою у 84%), тобто Чад, як Франція за часів Наполеона, поступово перетворюється на родинне володіння клану Ітно. Споріднює Дебі з Наполеоном також полководницький талант Дебі, який вистояв у тривалому протистоянні з Суданом, зміг активно впливати на ситуацію в Південній Лівії (Феццан), а 2013 р. спромігся привести свого ставленика до влади в сусідній ЦАР. Якщо Наполеон підкорив Європу за для величі Франції, то Ідріс Дебі доклав значних зусиль, щоб відігравати вирішальну роль на землях, що колись входили до меж історичної імперії загава – Канему.  
Історична еволюція впливу народності загава в Африці

Повертаючись до ролі Чаду в кризі в  ЦАР, слід зауважити, що саме Нджамена тримала в своїх руках ключові важелі зміни режиму. В 2003 році І.Дебі допоміг колишньому президенту ЦАР Ф.Бозізе захопити владу в республіці, проте останній виявися невдячним щодо наданої послуги. Як зазначило джерело, наближу до Бозізе – «Дебі прагнув від нього отримати більш широкого визнання перед ним, проте Франсуа повернувся до Ідріса спиною». Дебі закликав Бозізе включити представників повстанців з СЕЛЕКА до складу уряду країни, і таким чином припинити повстання, яке тривало на південно-східному кордоні Чад. Але Бозізе вчинив інакше, він відмовився повною мірою втілити в життя Лібревільскі угоди 2013 року, та розпустив свою гвардію, яка складалася з чудських вояків. Натомість Бозізе звернувся за допомогою до Преторії, яка надала йому охорону з 400 солдат. Південна Африка хотіла таким чином продемонструвати свої роль великодержавну роль в Африці. Це стало каталізатором повстання СЕЛЕКА, підбурюваного Дебі, який одночасно дав вказівку миротворчому контингенту  FOMAC, що складався з бійців Чад зайняти нейтральну позицію в конфлікті. Це відкрило повстанцям шлях до столиці Бангі, і владу в країні захопив лідер повстанців Мішель Джотодія, військовим стратегом якого служить колишній член президентської гвардії Чад. А сам Джотодія до початку перевороту активно контактував з Дебі. Окрім того, скинений Ф.Бозізе повідомив, що загибель 13 солдат армії ПАР, яка стала катастрофічним приниженням для президента країни Джейкоба Зуми, лежить на совісті спецназівців з Чад. Отже, І.Дебі вдалося втілити концепція створення «дружньої держави» на Півдні. Умовно кажучи ЦАР потрапила в орбіту впливу того, що можна назвати Загавалендом, тобто простором на якому визначальну роль відіграють сили пов’язані з племінною групою президента Дебі.
До сфери впливу нового віртуального Канему окрім ЦАР також входить лівійський Феццан, де підконтрольні Дебі – сили тубу та барбузи Дебі чинять спротив силам лівійського уряду. Нафтопровід Доба-Крібі став ланцюгом дружби, який з’єднав Чад з сусіднім Камеруном. Рух за справедливість та рівноправ’я та його фракції є рукою Чад в суданському Дарфурі. Між Нігером та Чад існують певні суперечності, проте в двох держав були близькі позиції, щодо інтервенції НАТО в Лівії, що істотно їх зближує. Щодо Малі, то за рахунок допомоги  французам в проведенні операції «Сервал» в цій країні Чад зміг активно посилити свої позиції на міжнародній арені та в рамках таких регіональних с структур, як ЕКОВАС, ЕККАС та Спільноті держав Сахари-Сахелю.   
Такими є загальні контури кордонів впливу африканського Наполеона.


Висновки. Cave ne cadas

         Весна 2013 в Нджамені знаменувалася військовим парадом в якому прийняли участь 700 солдат Чаду, які повернулися з Малі, де втратили 38 однополчан та вбили сотні ісламістів. Ідріс Дебі у зверненні до них зазначив, що завдяки ним цінності миру та демократії перемогли в Малі. Але за іронією долі вже за декілька тижнів Чад сколихнула новина про розкриття змови проти діючого президента: були заарештовані двоє генералів та один з членів парламенту. В країні, яка принесла «демократію в Малі» на повну розгорнулася кампанія репресій проти усіх, кого підозрюють в нелояльності до правлячого уряду. А це несе певну тривогу, оскільки паризькі патрони Дебі час від часу нагадують світові щодо дотримання прав людини, і їх настрої мінливі, а отже в будь-який момент треба бути готовим надати докази демократії. Тому Ідрісу Дебі, треба берегтися, щоб не впасти, та не закінчити життя на своєму острові Святої Єлени.


четвер, 16 травня 2013 р.

Американський мілітаризм в Африці: пробудження


Американський мілітаризм в Африці: пробудження 

     Міжнародні відносини постійно еволюціонуюють, але в них все одно існують незмінні речі. Тому для української спільноти важливим є розуміння універсального постулату зовнішньої політики значних акторів міжнародних відносин:  «Держави, які співпрацюватимуть з нами отримають послаблення. Той, хто відмовиться співпрацювати буде покараний настільки, наскільки в нас вистачить сил». Такою є зміст філософії силової політики, яка дозволила США сформувати значну військову мережу в Африці.

Аналітичні таланти Пентагону

     Почати треба з того, що роль Африки для США постійно зростає. Так, в червні 2012 р. президент США Барак Обама в передмові до Стратегії США щодо Африки на Південь від Сахари зазначив: «Якщо подивитися в майбутнє, то стає очевидним, що Африка стала як ніколи раніше  важливою для безпеки та процвітання міжнародної спільноти та Сполучених штатів Америки зокрема». Слова американського лідера зі всією очевидністю підкреслюють, що на поточному порядку денному саме африканському регіону відведена провідна роль в забезпеченні виходу «демократичного світу» з тривалої рецесії. Те, що африканські ресурси є об’єктом нескінченної боротьби між глобальними акторами ще від кінця ХІХ ст. не для кого не є таємницею. І якщо в 60-70-т рр. США стикалися в регіоні з залишковими рецидивами європейської присутності, а в 90-ті рр. – інтерес до Африки впав настільки, що Вашингтон загалом хворів на африканську амнезію. Ситуацію змінив початок ХХІ століття, коли вихідці з Піднебесної розгорнули на континенті настільки бурхливу діяльність, що подекуди американський істеблішмент побачив, що однією лише дипломатією та економічними важелями настирливих хуацяо від стратегічно важливих нафтових ресурсів Африки не усунеш. Саме через це, під завісу своєї президентської каденції в 2008 р. техаський рейнджер Джордж Буш створив інструмент хірургічного розв’язання китайської проблеми в Африці – Африканське командування збройних сил США (АФРИКОМ). Те, що дана новітня структура організаційно оформилася лише за місяць до президентських виборів, і стосувалася саме проблематики Африки певною мірою демонструє далекоглядність аналітиків Пентагону щодо приходу до Білого дому чорношкірого керманича.

Благо американської егіди
     Офіційно в основі американського курсу в Африці лежать чотири основні стовпи: 1) посилення демократичних інституцій; 2) стимулювання економічного зростання, торгівлі та інвестицій; 3) просування миру та безпеки; 4) сприяння розвитку та можливостям. Отже, зовнішня сторона американських іспірації до Африки є цілком пристойною. В той же час, з праць значного американського стратега Едварда Люттвака широко відомо, що між планами та реальними умовами їх реалізації існує величезна прірва з безліччю непередбачуваних перепон. Вигадливі заклики американських пропагандистів  боротися з всеохоплюючою  корупцією, визнавати та дотримуватися людських прав за своїми співвітчизниками, обмежити перебування при владі конституційними рамками та гарантувати прозорість владного транзиту розраховані радше на американських виборців, ніж африканських стронгменів, оскільки «демократичне меню» для їх режимів є отрутою. В той же час, кого через нелюбов до демократії можна назвати африканськими брудними покидьками є ворожими до США, а навпаки тягнуться співпрацювати з Вашингтоном. Тому виникла потреба в більш тонких механізмах реалізації військового партнерства, при цьому важливо було щоб ця співпраця давала американським військовим право легально перебувати на території цих держав (фізична збройна присутність), зовнішньо введення військ було б легітимним з точки зору міжнародного права (схвалення світової спільноти), а також по можливості не сприймалося в якості саме антикитайського кроку (маскування). Цим інструментом стала взаємодія стратегічно важливих держав Африки з АФРИКОМ в сфері боротьби з міжнародним тероризмом та іншими безпековими загрозами, такими як діяльність лиховісного Джозефа Коні на просторах Центральної Африки.  В період 2011-2013 рр.  відбулося стрімке нарощування американської присутності в Африці.
Американські вояки, як ще називають Джи-ай, працюють в Африці переважно  військових радниками, які надають підтримку місцевим урядам в боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими загрозами, що безумовно знаходило позитивне зовнішнє ставлення з боку міжнародної громадськості. 

Військово-розвідувальна мережа Б.Обами в Африці

    АФРИКОМ пропонує африканським урядам різноманітні формати військово-технічної співпраці, які передбачають доволі різні варіанти американської участі. Збройні сили США допомагають мавританським хірургам у лікуванні катаракти, американці створили можливості для армії Кабо-Верде патрулювати власні територіальні води, а уздовж дуги нестабільності в Сахелі постала розгалужена мережа баз для військових БПЛА та злітних смуг для розвдувальних літаків ЦРУ.   
     Мапа відомих військових активностей АФРІКОМ в 2013 р. (за виключенням Лівії) 

В сухому залишку неоднорідна за змістом партнерства мережа АФРИКОМу весною 2013 року виглядала наступним чином:
Марокко
1200 морських піхотинців, військових моряків та льотчиків США в квітні 2013 р. взяли участь у спільних з королівськими збройними силами Марокко навчаннях «Морський лев 2013». Мета навчань – відпрацювання спільної підготовки військових операцій. Протягом навчань конвой з 250 тонами обладнання перетнув відстань в 300 миль. Також були відпрацьовані практика польоту на малих висотах та дозаправка в повітрі.
Малі
Американські війська надають допомогу армії Франції в боротьбі з ісламістами, які захопили північ країни.
Нігер
Американська база БПЛА розміщена в північно-західній частині аеропорту Ніамею. Базу обслуговують 100 американських вояків. База використовується з метою підтримки французької операції проти ісламістів в Малі.
Буркіна-Фасо
Аеропорт Уагадугу виступає транспортним пересадочним вузлом для проведення операцій із спостереження за територією Малі, Мавританії та Сахари. В Буркіна-Фасо США використовують розвідувальні  літаки РС-12 (U-28A).
Кабо-Верде
Американський флот та ВПС беруть участь спільно з ВМС Великобританії та ВМС Кабо-Верде у патрулюванні територіальних вод держави. В березні 2013 р. в порт Міндело відбувся захід HMS Argyll. Американці передають воякам Кабо-Верде досвід проведення прибережного патрулювання та тилового забезпечення. Армія Кабо-Верде отримала від ЗС США два швидкісних катери.
Мавританія
В лютому-березні 2013 р. понад 1000 вояків із різних держав Африки та США взяли участь у проведенні навчань з відпрацювання спеціальних операцій Flintlock-2013. В березні-квітні 2013 в Нуакшоті відбулися спільні навчання військових медиків Medrete 13-2 щодо підготовки мавританських лікарів у проведенні операцій по лікуванню катаракти.
Сенегал
Березень 2013 р. США, 5 держав ЄС та 8 держав Африки взяли участь у навчаннях Sahara Express 2013, які спрямовані на підтримання навичок проведення анти-піратських операцій.
Південний Судан
Селеще Нізара, що у Південному Судані є потенційною новою базою для американських БПЛА. Окрім того, уряд США також веде переговори з урядом країни щодо розміщення бази для розвідувальних літаків. Американські інструктори присутні в країні з метою проведення боротьби з Господнею армією спротиву та пошуку її лідера Джозефа Коні.
       На мапі помічені амеркианські бази БПЛА в Африці 

Кенія
На морському узбережжі м.Ламу триває будівництво злітної смуги для американських БПЛА. Понад 100 американських командос та інший розквартировані на військових базах Кенії.
Танзанія
В лютому 2013 р. американські підрозділи із спеціальних операцій виступили співорганізатором конференції для сил спеціальних операцій в Східній Африці.
Джибуті
2000 американських солдатів та обслуговуючого персоналу розміщені на найбільшій базі США в Африці – Кемп Лемоньєр. З території цієї бази американці ведуть боротьбу з силами Аш-Шабаб в Сомалі та аль-Каїдою на Арабському півострові.
Уганда
Аеропорт Ентеббе став базою для американських БПЛА, також розміщені американські розвідувальні літаки РС-12 з метою проведення пошукових операцій при полюванні на лідера ГАС – Дж.Коні.
Ефіопія
База американських БПЛА розміщується в м.Арба Мінч. На території бази знаходяться розвідувально-ударн БПЛА MQ-9 Reaper, які використовуються на території Сомалі.
Сейшельскі острови
США володіє базою БПЛА на о.Махе, де базуються БПЛА типу MQ-9 Reaper, що використовуються для проведення розвідувальних операцій в Східній Африці.
Камерун
Медики приписані для ВМС США в квітні 2013 року провели лікування 1,300 осіб в рамках роботи Станції партнерства американського флоту. Американські інструктори проводили навчання бійців наземних підрозділів камерунських збройних сил.
ЦАР
Сили спеціальних операцій США розміщені з метою боротьби з Джозефом Коні.
ДРК
Пересувна контактна група у складі двох осіб провела тритижневий курс для 29 конголезьких військових з питань базових розвідувальних методик. Сили спеціальних операцій США присутні в ДРК з метою протидії Дж.Коні.
Нігерія
В квітні 2013 р. відбувся обмін досвідом між медичним військовим персоналом США та Госпіталем нігерійських ВМС в Лагосі в питанні лікування травм.
Ліберія
Пересувна контактна група у складі двох осіб скерована генеральним інспектором ЗС США прибула до Монровії з метою формування кадрового складу армійської інспекції Ліберії.

Африка в руках Dr Strangedrone


     Африканський регіон став для американських мілітаристів зоною втілення в життя того концепту, який умовно можна назвати «доктриною Обами», в основі якої лежить масоване використання БПЛА над територіями інших держав з метою знищення терористичних елементів. За свою любов до застосування «дронів» Обама отримав  прізвисько Dr. Strangedrone. І не дивно, бо порівнянні з часами керівництва Дж.Буша, Пентагон та ЦРУ збільшили використання «дронів» у 3-6 разів. Якщо Нігер, Ефіопія, Кенія, Буркіна-Фасо та Південний Судан стали базами американських БПЛА, то Сомалі та Малі – великим полігоном на території якого поза контролем будь-яких міжнародних інститутів відбувається бойове відпрацювання технології ведення війни на відстані. Виникає питання, чому африканські лідери з такою легкістю надають території своїх держав американським солдатам? Перед очима постає приклад Лівії – режим якої не схотів коритися перед американською машиною експорту демократії. З тих пір африканські керівники послуговуються логікою, яку можна укласти в наступній вислові обізнаного американського високого посадовця, якого цитує блогер xcroc: «Держави, які співпрацюватимуть з нами отримають послаблення. А тих, хто відмовиться співпрацювати буде покараний настільки, наскільки в нас вистачить сил».